Про користь отримання освіти (переважно вищої, зрозуміло) говорили в усі часи. Так вже вийшло, що на території радянського, а після – і пострадянського простору була геть відсутня культура толерантної взаємодії в соціумі в питаннях освіти, і на наявності заповітного папірця про закінчення навчального закладу (навіть непотрібного, навіть не омріяного) світло буквально сходилося клином. Це схоже на святочне ворожіння на долю, тільки замість кришталевої кулі – шматочок пластику або картону із заповітними буквами, а замість ночі перед Різдвом – будь-яка сімейна зустріч. Володарям дипломів, виданих «крутими» (або хоча б умовно потрібними ВУЗами) пророкують заможне і безбідне життя, а власники скромних документів про закінчення навчальних закладів простіше – коледжів і професійних ліцеїв – можуть розраховувати в більшості випадків тільки на більш скромні прогнози. Далі на zaporizhski.info.
Дивись уважно
У Запоріжжі ця тенденція проявляється точно так само яскраво, як і по країні в цілому. Незважаючи на наявність в нашому місті досить значного числа найрізноманітніших закладів для здобуття вищої освіти, багато відомих запорожців, що називається, «роблять себе самі» – або всупереч, або просто в обхід них. І у них дуже навіть непогано виходить!
Так, наприклад, дуже яскравим (і навіть можна сказати харизматичним) прикладом видатного жителя міста без профільного диплома можна назвати Романа Акбаша. Що найцікавіше – став відомим він саме в тій області, де так і не зміг отримати «офіційну» вищу освіту.
Екскурсії-шедеври
Отже, чим же відомий в Запоріжжі Роман Акбаш? Тим, що він – ні, не банальний історик, яких безліч і в школах, і в музеях, і навіть у вищих навчальних закладах області, – він – краєзнавець. Його авторський проект «Прогулянки по Запоріжжю» відомий далеко за межами міста, його екскурсії стали предметом гордості, на них заздалегідь бронюють місця, а потім переказують друзям і знайомим (а чи знаєте ви? – приблизно так). Феноменальний успіх Романа в цій області не можна пояснити п’ятьма роками просиджування за партою в університеті (за відсутністю таких п’яти років), а можна лише шукати його передумови в завзятості, наполегливій праці, природних схильностях, працьовитості, унікальній харизмі і просто вдалому збігу обставин. В активі Романа – ні разу не історика, як бачимо – оприлюднення цілих пластів інформації про Запоріжжя, які пізніше лягали в основу справжнісіньких наукових праць з історії нашого міста. Він може захоплююче і анітрохи не «академічно» розповісти про історію кожного чим-небудь примітного будинку в місті, розповісти про походження більшості знаменитих топонімів, підкріпити свої розповіді фотографіями минулих років.
Крім Романа Акбаша, в Запоріжжі живуть і працюють (і вельми результативно при тому) інші люди без профільної освіти, але досягають значних успіхів в своєму роді діяльності. Найчастіше вони стають прекрасними фахівцями в усьому, що стосується спілкування з людьми, просування товарів і послуг (цей талант ніяким дипломом заміниш), винаході новинок ринку.