Серед уродженців нашого регіону є чимало людей, які стали відомими поза межами Запорізької області та адміністративного центру. Кожен досягнув певного успіху у своїй сфері діяльності. Проте, всіх їх об’єднує любов до Батьківщини та рідного краю. Детальніше про історію відомих земляків — читайте далі на zaporizhski.info.
Микита Татарков
Микита Станіславович Татарков народився 4 січня 1995 року у місті Запоріжжя. Саме тут майбутній знаменитий український гравець починає робити перші кроки у футболі. Нападника виховувала популярна академія запорізького “Металурга”. Завдяки тодішньому тренеру — Олександру Рудику, юнак дебютує у юнацькому футболі. На цьому рівні запам’ятався, зокрема, чотирма забитими м’ячами у ворота юного колективу донецького “Шахтаря”. У молодіжці “Металурга” звернули увагу на його “покер”, тому запросили останнього піднятися до них.
У 2013 році Татаркова викликали до юнацької збірної України (U-19), за яку він проведе всього два матчі так й не закріпившись в основі. З командою до 20 років взяв участь у молодіжному чемпіонаті світу 2015 року в Новій Зеландії.
У вищому дивізіоні України з футболу дебютує в матчі проти одеського “Чорноморця”. Потім через рік відзначився дебютним забитим м’ячем у “Прем’єр Лізі” у ворота львівських “Карпат”.
У 2016 році він покидає Запоріжжя та рідну команду — підписує контракт на понад два роки з “Чорноморцем”. В Одесі швидко закріпився в основному складі “моряків”, але початок сезону 2017/18 частіше залишається на лавці запасних. Повернувшись до стартового складу демонструє неймовірну гру в нападі, обігрує суперників і забиває дивовижні голи.
Потім був невеликий період “легіонерської кар’єри” — виступав за білоруський “Шахтар” із Солігорська. З останніми ставав володарем Кубка Білорусі 2019 року, що дозволило команді кваліфікуватися до турніру Ліги Європи. 30 березня 2019 у матчі першого кваліфікаційного раунду з мальтійським “Гіберніансом” — запоріжець дебютував у єврокубках. До слова кажучи, ще мав досвід гри за армянський “Пюнік”, але найбільше часу кар’єри футболіста провів в Україні.
Влітку 2019 року покинув чемпіонат Білорусі, повернувся на Батьківщину. В Україні ще пару років показував непогану гру у складі таких команд, як: ФК “Львів”, “Ворскла”, “Кривбас”.
Іван Федоров
Іван Сергійович Федоров народився 29 серпня 1988 року у Мелітополь. Виріс у родині де батько і мати працювали лікарями. Його рідний брат — Олександр Федоров пішов по шляху батьків. Натомість Іван прийняв рішення вступити до “Таврійського державного агротехнологічного університету, де здобув освіту магістра з економіки підприємства.
Пізніше уродженець Запорізької області навчався в Київський політехнічний інститут, має статус бакалавра з менеджменту. У 2015 році став магістром державного управління у Дніпропетровському регіональному інституті.
Однією з перших робіт за спеціальністю була посада — директора ПП “Центр комп’ютерної томографії”. В період початку російсько-української війни обіймає посаду заступника Мелітопольського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. Паралельно з цим розвивав професійних якостей у Київській міській державній адміністрації. Після чого отримав посаду — першого заступника, а потім й — голови Запорізької обласної державної адміністрації.
Взимку 2020 року за результатами виборів на яких за нього віддала голоси 21 023 голоси — стає міським головою Мелітополя. Тимчасово не міг виконувати свої обов’язки внаслідок російського повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Мера окупованого міста взяли в полон, всупереч не бажанню Івана Федорова співпрацювати з окупантами. На підконтрольну Україні територію наш земляк потрапив після 6 днів полону, обміняли на 9 російських солдатів-строковиків.
Серед українських політиків, зокрема регіональних, Федоров є одним з найбільших відомих та тих, кому довіряє місцеве населення. За нього також говорять чимало державних нагород: подяка Прем’єр-міністра України за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм; Орден “За заслуги перед Запорізький краєм” ІІ й ІІІ ступеня; а також Орден “За мужність” III ступеня.
Анатолій Штефан (“Штірліц”)
Анатолій Валерійович Штефан народився у селі Якимівка, Запорізька область. Наш земляк є військовослужбовцем, полковник Збройних сил України. Більш відомий в українському інформаційному просторі та серед побратимів під позивним “Штірліц”.
Вищу військову освіту здобув у Харківському інституті танкових військ та Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Після чого проходив військову службу у складі славетної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. З початком окупації Криму та розгортання війни на українському Донбасі, бере активну участь у захисті нашої Батьківщини. У 2016 році приєднався до 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Там він обіймав посаду заступника батальйону, добре себе проявив здобувши посаду — офіцера Генерального штабу Збройних сил України.
Уродженця запорізького регіону у січні 2021 року внесли до рейтингу найвпливовіших людей Київщини. “Штірліці” активно веде свої соціальні мережі, зокрема, телеграм, де висміює “другу армію світу” та акцентує на суспільних ситуаціях чи подіях на які варто звернути увагу соціуму.
Український військовослужбовець має у своєму арсеналі наступні нагороди: Орден Богдана Хмельницького III ступеня; премія Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України; нагрудний знак “За військову доблесть”; знак народної пошани — медаль “За відвагу”.
Ігор (“Азовець” із Запоріжжя)
Герой України чиє прізвище заради його ж безпеки ми не можемо дізнатися. Про нього відомо, що він є одним з тих, хто боронив Маріуполь у складі полку “Азов” в період повномасштабного вторгнення росії.
Ігор із Запоріжжя являється військовослужбовцем легендарного полку “Азов”. В студентські роки він познайомився з Яриною Геращенко з якою пізніше зав’язалися стосунки. Дівчина хлопця одна з тих хто найбільше переймалася його діяльністю, однак він не міг відмовитись від справи усього життя.
Перед початком повномасштабного вторгнення Ігор мав побачитися коханою вперше за довгий час, але не вийшло — дівчина хворіла на ковід. Після 24 лютого запоріжець опинився у самому пеклі, боронячи Маріуполь. Ярина приєдналась до добровольчого військового формування, щоб якось допомогти в той важкий час. Спілкувалися тоді вони лише через приватні повідомлення в соціальних мережах, завдяки “Starlink”. Ігор не розповідав Ярині про всі жахи, що там відбувалися — пара намагалася говорити на нейтральні теми. “Моїм завданням було підтримати його, якомога сильніше відволікти, наскільки це можливо. Бо вони були під постійними обстрілами”,- розповідала дівчина Ігоря місцевим ЗМІ.
17 травня Ігор разом із “азовцями” покинули “Азовсталь”. Що було далі з ним не знає навіть Ярина — зв’язок із коханим був втрачений.
Пара із Запоріжжя мали надію у серці, що знову побачаться. Після теракту в Оленівці Ярина організовувала у Запоріжжі акції на підтримку військовополонених з “Азовсталі”.
У вересні 2022 року Україні вдалося провести обмін полоненими в результаті якого вдалося повернення додому 215 українських військових, серед них був й “азовець” із Запоріжжя.
