Походження роду Канкріних є одним з найбільш спірних питань в історії Південної України. Ця дворянська сім’я зробила величезний внесок в історію розвитку Запорізького краю. Родина Канкріних підтримувала промисловість, розвивала мистецькі заклади та школи, підтримувала не тільки дворян і графів, а й простий люд. Роль цієї родини в життя Запоріжжя важко переоцінити. Більше на zaporizhski.info.
Канкрін Єгор Францевич і його діяльність
Рід Канкріних здобув відомість завдяки Єгору Францевичу – одному з найяскравіших і найвпливовіших чиновників своєї епохи. У період правління Миколи I Єгор Францевич обіймав посаду міністра фінансів Російської імперії. Його кар’єра розпочалася з важливого досягнення – організації ефективної системи постачання продовольства для військ, ретельного врегулювання фінансових розрахунків із союзниками та спростування багатьох фінансових претензій до Росії.
У 1818 році Канкрін запропонував проєкт скасування кріпосного права та поступового викупу селян із землею коштом спеціального позикового банку. У період 1839-1843 років він провів триетапну грошову реформу:
- у 1839 році було здійснено девальвацію асигнацій і встановлено їх твердий обмін зі срібним рублем;
- у 1840 році – випущені державні кредитні білети з твердим металевим забезпеченням;
- у 1843 році – проведено обмін паперових грошей на державні кредитні білети.
Бувши прибічником державної підтримки промисловості, Єгор Францевич спростив порядок відкриття нових підприємств, сприяв розвитку гірської та лісової справи, а також вівчарства, реорганізував і покращив систему підготовки інженерних кадрів.
У 1816 році Єгор Канкрін уклав шлюб із Катериною Захарівною Муравйовою (1796–1849). Подружжя виховало шістьох дітей (Валеріана, Зінаїду, Єлизавету, Олександра, Віктора та Оскара), створивши міцну родину, яка підтримувала одне одного впродовж життя.
Внесок Олександра і Віктора Канкріних
Олександр та Віктор Канкріни були активними учасниками Олександрівського повітового земства. У травні 1866 року Олександр Єгорович Канкрін став головою повітової управи, де пропрацював три роки. За цей час йому вдалося внести важливі зміни: обкласти податками нерухоме майно й невикористовувані землі, що полегшило податковий тягар для землевласників, замінити натуральну підводну повинність на грошову, розвинути поштову службу та організувати боротьбу зі шкідниками врожаю. Завдяки цим реформам зросли бюджетні надходження, що сприяло розвитку шкіл, лікарень, доріг і міського господарства.
На межі 1860–1870-х років Канкріни поступово відмовилися від активної участі у земській справі. У 1870 році Олександр Єгорович Канкрін вийшов зі складу Ревізійної комісії та припинив відвідувати засідання повітового земства. Згодом і його брат Віктор залишив громадську діяльність, зосередившись на управлінні маєтком.
Попри скрутну економічну ситуацію, Канкріни зробили значний внесок у розвиток інфраструктури. Зокрема, Віктор Канкрін фінансував будівництво залізниці Лозова – Севастополь, що у 1875 році отримала назву “Канкрінівська” на честь його внеску. Він також займався лісогосподарством та реконструював парафіяльну церкву, збудовану графинею Літта.
Віктор Канкрін обирався гласним земських зібрань Катеринославської губернії та Олександрівського повіту, а також тричі – почесним мировим суддею. Втім, починаючи з 1870-х років, брати Канкріни значно зменшили свою громадську активність.
Оскар і Костянтин Канкріни, ймовірно, продовжували займатися лісництвом і були власниками значних земельних угідь. Костянтин Орестович, засновник Волинського товариства любителів бігового та рисистого спорту, зробив значний внесок у розвиток кіннозаводства та кінного спорту. На жаль, його життя обірвалося 26 лютого 1902 року у віці 40 років. Костянтина поховано в Житомирі на православному Вільському кладовищі, де на його могилі зберігся пам’ятник.
Іван Канкрін і його вплив у Запоріжжі
Син Віктора Канкріна, Іван, став однією з найпомітніших постатей свого роду. Навчався на юридичному факультеті Київського університету, але залишив навчання, щоб добровільно взяти участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 років. Після служби повернувся до Веселянки, де разом із дружиною, двоюрідною сестрою, став власником значних маєтків.
У 1886 році Іван Канкрін був обраний повітовим ватажком дворянства Олександрівського повіту, що повернуло родину до числа провідних діячів регіону. Протягом 18 років він очолював повітове земське зібрання, був почесним мировим суддею, опікувався освітою, фізичним вихованням і підтримував народні школи. Він виділив кошти на будівництво шкіл, церков, лікарні у Веселянці та технічного училища в Олександрівську.
Іван активно займався господарською діяльністю: розвивав виноробство, лісорозведення, пивоваріння та створив ректифікаційний завод. У 1903 році він ініціював і фінансував будівництво земської лікарні у Веселянці. Іван Канкрін також брав участь в адміністративних реформах, зокрема у створенні Маріупольського повіту. Він прагнув забезпечити незалежність дворянського управління Маріупольського повіту, пропонуючи організаційні рішення для оптимізації витрат і розширення впливу.
Благодійність Віри Петрівни Канкріної
Віра Петрівна Канкріна здобула освіту в Санкт-Петербурзі й була власницею значних земель у Катеринославській губернії. У 1894 році її обрали головою дитячого притулку в Олександрівську, де вона активно займалася благодійністю. Графиня фінансувала притулки, жертвувала кошти на подарунки для дітей, організовувала навчальні програми та впроваджувала нові ініціативи, зокрема ткацькі курси.
Під її опікою була жіноча гімназія в Олександрівську, для якої вона виділяла кошти на рояль, книги, нагороди та навчальні екскурсії. Графиня також фінансувала будівництво шкіл, бібліотек, лікарень і церков, зокрема будівлю церкви на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та Софії в дитячому притулку.
Притулок, очолюваний Канкріною, дотримувався чіткого режиму та забезпечував дітям різноманітне харчування й початкову освіту. Молодші вихованці вчилися шити, читати, рахувати, а старші допомагали в господарстві. Такі зусилля сприяли покращенню умов життя дітей із незаможних родин, надаючи їм можливість здобути освіту та професію.
Благодійність Віри Петрівни Канкріної мала вагомий вплив на розвиток освіти, охорони здоров’я та суспільного добробуту в регіоні, залишаючи значний спадок у соціальній сфері.
З приходом родини Канкріних на успадковані ними землі розпочався економічний, культурний та соціальний розвиток Запорізького регіону. Вони впровадили ефективні методи ведення господарства, що сприяло створенню робочих місць і покращенню умов життя місцевого населення.
Родина Канкріних також зробила значний внесок у розвиток медичної, освітньої та духовної сфер. Їхні кошти та зусилля сприяли будівництву лікарень, шкіл, бібліотек і церков. Завдяки цьому мешканці отримали доступ до якісної медичної допомоги, освіти та духовного розвитку. Особливу увагу вони приділяли дітям із незаможних родин, створюючи для них можливості здобути знання й професію. Під опікою Канкріних відбувалися соціальні зміни, які заклали фундамент для подальшого економічного і культурного зростання регіону.