Регіональний шоу-бізнес, як і регіональна політика, культура та мистецтво, має свої особливості. Та відколи звичайні містяни за допомогою соціальних мереж отримали доступ до медійного простору, «живий, народний» шоу-бізнес відокремився від загального – того, у який «вливаються» великі кошти. Стендапер Олексій Приймаченко – яскравий представник запорізької творчої молоді. Разом з командою хлопець створив особливий жанр місцевого стендапу – запорізький імпровіз. Приймаченку подобається ділитись позитивними емоціями зі слухачами, це його надихає. Тік-токер відверто розповів про особливості місцевих концертів, творчий період в КВК та різницю між гумором і регіональним шоу-бізнесом. Більше на zaporizhski.info.

Професійно зростати – це як накачувати м’язи

Шлях до успіху не буває легким – так вважає Олексій. Почати писати жарти, які відразу «зайдуть» публіці, може далеко не кожен. До того ж – кожен стендапер повинен пройти творчий шлях від примітивного підліткового гумору до пристойної програми, вартої того, аби показувати її на великій сцені. Свій шлях Приймаченко починав із місцевої команди КВК, про яку воліє не згадувати. Не згадувати, бо, як вважає комік, «там все йде за російським кораблем».

«Коли тобі 19-20 років, ти пишеш такі жарти, про які краще не згадувати. Але всі коміки повинні через це пройти. Бо професійно вирости – це як накачати м’язи: довго і не просто».

Початківців, які боязко демонструють публіці свої перші тексти, Олексій підбадьорює. Комік вважає, що в стендапі можна досягнути успіху завдяки регулярним наполегливим тренуванням. Продовжуючи аналогію зі спортом і м’язами, Олексій розповів, що постійні вправи і тренування у сфері стендапу з часом допоможуть дуже швидко реагувати на різні події, імпровізувати, знаходити вихід із будь-якої ситуації.

Про відносини в стендап-тусовці або, як перейти з КВК до бізнесу столичного масштабу

У Запоріжжі багато колективів-початківців, бо багато обдарованих людей. Відколи жанр стендапу став популярним серед молоді, нові команди й соло-виконавці з’являються майже щомісяця. Легше тим, хто починав свою діяльність зі старих добрих команд КВК, де вже є готовий, напрацьований педагогічний стиль і система взаємовідносин. Вихідці з КВК знають один одного і продовжують комунікувати навіть через роки. Природно, що кожна молода команда мріє потрапити на велике телебачення, тому запорізькі юнаки й дівчата охоче беруть участь у міжрегіональних та столичних стендап-змаганнях. 

Приймаченко з колегами по виступам потрапляв у «Лігу сміху» та бував у великих містах країни.

«Ми не потрапляли на велике телебачення, бо потрібно було «засвітитися» у ТОП-15 кращих українських команд. Але згодом і бажання відпало працювати, наприклад, в столиці. «Приросли» у Запоріжжі і тут нам комфортно».

Так коротко Олексій розповів про те, чому вирішив залишитись і професійно розвиватися у рідному місті. Хоч Запоріжжя – це не столиця, а обласний центр, але тут є комфортна та доволі широка платформа для творчого розвитку талановитої молоді. Та й чи повинні всі прагнути до звання столичного виконавця?

Гастролюючи містами країни хлопець часто зустрічається зі знайомими стендап-виконавцями та знайомиться з новими людьми. Траплялося, що приїздив на якийсь фестиваль, де після виступів учасники залишалися біля бару і знайомились між собою. Так молодому Приймаченку вдалося створити власний колектив із однодумців, які теж «дивились» у напрямку нового стилю – імпровізації.

Місцевий комік про різницю між гумором і шоу-бізнесом

У вітчизняному гуморі грошей немає, у шоу-бізнесі вони є. Якщо звертатися до прикладів відомих людей, які з шоу-бізнесу перейшли в гумор, то вдалося їм це тільки тому, що мають додатковий дохід. Збирати великі зали і невимушено жартувати вдається лише в тому випадку, якщо ці концерти хтось фінансує. Команда Олексія працює без спонсорів. За розповідями хлопця колеги викручуються, як можуть. Він – керівник стендап-колективу, то ж відчуває на собі велику відповідальність за організацію виступів. Каже, що великих грошей на такому «бізнесі» не заробляють. Мета колективу – зібрати людей на концерти, згуртувати їх, отримати задоволення і трохи заробити на проїзд і харчування. Частину гонорарів хлопці з команди Приймаченка донатять на ЗСУ, це – обов’язкова традиція у колективі.

Хоч ім’я харизматичного хлопця вже відоме у різних регіонах України, представником великого шоу-бізнесу гуморист себе не відчуває. Приймаченко щиро відданий стендапу, від якого отримує більше задоволення, ніж грошей. Олексій розповідає, що не дивлячись на досвід і визнання на сцені, вважає себе «дитиною» у цьому жанрі порівняно з такими виконавцями, як Олексій Савицький і Микита Налівкін. Ці люди – представники плеяди засновників запорізького стендапу.

Попри скромну думку Олексія про власну персону до нього звертаються місцеві підприємці. Просять, щоб рекламував якийсь невеликий бізнес. Завдяки соціальній платформі у гумориста з’явилося багато онлайн прихильників. Сам Олексій рідко відмовляв комусь у рекламі, якщо це давало змогу отримати додатковий дохід і фінансово допомогти українській армії.

«Я Олексій, але не Арестович»

Пов’язати життя з гумором хлопець мріяв з дитинства. Його мотивували виступи радянських коміків. Пізніше запоріжець спостерігав за професійним ростом українських гумористів, які вже почали самостійний шлях в вітчизняному шоу-бізнесі. Приймаченко вирішив спробувати себе в КВК і залишився у стендапі, бо отримує задоволення від комунікації з людьми. 

Хлопець жартує, що пішов на сцену, бо набридло вчитися у технічному ВНЗ. Вузька технічна спеціальність – не та галузь, де можна творчо розвиватися. А от дарувати публіці позитивні емоції – як бальзам для душі Олексія. Саме тому він вирішив комунікувати з українцями не тільки під час стендап-виступів. Коли в країні почалась війна Приймаченко створив власний тік-ток канал і щодня повідомляв підписникам якісь позитивні новини. Хлопець розумів, що в перші місяці, а особливо – тижні війни запоріжани перебували у стані особливої нервової напруги. Аби хоч якось розвантажити психіку підписників, Олексій знаходив бодай якусь позитивну інформацію і транслював її зі своєї сторінки. Робив це, бо знав – його дивляться.

«Я хоч і Олексій, але не Арестович. Я не говорив людям, що ще 2-3 тижні, і війна закінчиться. Але хоч щось позитивне кожного дня намагався знаходити», – дізнаємося від коміка в інтерв’ю ТV5.

Засновник нового формату – імпровізації

За словами Приймаченка, імпровізація в запорізькому стендапі не приносить великих прибутків. І це ще один доказ того, що хлопець займається улюбленою справою, адже витрачає багато часу на тренування, щоб організувати один-два концерти за місяць. Багато знайомих виконавців відмовилось, коли Олексій запропонував вступити до колективу, який займається виключно «імпровізом».

«Бо стендап – це вже готова програма, яку ти підготував, а «імпровіз» – то новий, ризикований формат», – пояснює гуморист.

Створений Приймаченком жанр запоріжці зустріли феєрично. «Це був вау-ефект», – із захопленням згадує хлопець. На першому концерті вільних місць не залишилось, хоч зала була розрахована на 150 відвідувачів. Декому навіть довелось відмовити, бо надрукували обмежену кількість квитків.

Чи варто наголошувати, що після першого імпровізованого виступу популярність Приймаченка у колах шанувальників запорізького стендапу росла дуже швидко? Так скромний хлопець із обласного центру став відомим стендапером і тік-токером не лише в рідному місті. Попит на свіжий гумор Олексія можна пояснити його відмовою від «червоних» тем у шоу-бізнесі, які вже «проїлися» запоріжанам. Сексизм та мовне питання – це те, що поступово потрібно усувати з медійного простору. Бо шоу-бізнес, яким би він не був – народним чи «профінансованим» – має ширити позитив і релакс, а не підвищувати рівень соціальної напруги.