Не секрет, напевно, ні для кого, що Запорізький край пройшов довгий і вельми тернистий шлях до теперішнього свого становища і шлях цей не міг не залишити своїх слідів. Далі на zaporizhski.info.
Довгий шлях
Від старого Олександрівська – невеликої, але цілком укріпленої фортеці на західних рубежах Російської імперії – до сучасного промислового, наукового, освітнього і культурного центру в незалежній Україні. Від місця козацької вольниці, де зародилося і остаточно оформилося військо давньої України – до центру зосередження чорної і кольорової металургії, авіабудування та машинобудування, легкої промисловості, численних інших виробництв. А вигідне геополітичне становище (адже вихід до моря – не жарт, а величезна перевага, особливо в ті часи, коли про залізницю або, тим більше, повітряний транспорт ніхто і не чув) дозволило Запорізькому краю рости, розвиватися і поступово входити в історію .
Але цю історію, перш, ніж будь-хто зможе прочитати її, ще потрібно скласти. Детально дізнатися про те, що відбувалося на цій землі, ретельно і об’єктивно описати всі події в потрібній послідовності, зберегти і донести до нащадків з тим, щоб вони самі згодом склали інтерпретацію свого минулого. Кому доручити таку відповідальну справу?
Запорізькому краю несказанно повезло. Адже були вчені – історики та етнографи – які всерйоз перейнялися завданням повідомити нам, сучасним українцям, про те, з чого починалася історія нашої малої батьківщини.
Яків Новицький – невтомний дослідник
Одним з таких вчених був Яків Новицький. Так склалися обставини, що йому, тоді ще зовсім молодому викладачеві, довелося проводити уроки у Вознесенській школі (якщо ви помітили збіги в назві села, де було розташовано цей навчальний заклад, і одного з центральних районів нинішнього Запоріжжя – то ви не тільки спостережливі, але і абсолютно праві). В ролі звичайного скромного сільського вчителя з вельми обмеженими знаннями і набором предметів йому було тісно і душно, тому він став знайомити своїх учнів із різноманіттям природи та історії рідного краю набагато ретельніше, ніж це було передбачено програмою. У сферу інтересів Якова Новицького входило все, що стосувалося цієї землі: і історія, і фольклор, і археологія, і флора з фауною. Паралельно з роботою в школі (спочатку в якості вчителя, а після – в ролі своєрідного наглядача всієї мережі шкіл) він писав наукові праці (на даний момент їх відомо близько чотирьох десятків), проводив археологічні розкопки і збирав експонати для місцевого краєзнавчого музею.
За свою самовіддану працю як в пізнанні, так і в освіті, Яків Новицький був удостоєний безлічі наукових нагород і навіть отримав три ордени. А наші сучасники теж не забули про вагомий внесок вченого в дослідження історії Запорізького краю. Так, наприклад, мурал із зображенням портрета Якова Новицького прикрашає собою фасад одного з будинків в старій частині міста – там, де він жив і творив – на центральному проспекті Запоріжжя. Його ім’ям названа одна з вулиць міста. Також до цих пір стоїть і дуб, висаджений їм біля свого будинку.